Проза

І «Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!» – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид…

Вони йшли повнi вiри й надiї. Натрудженi тяжкою працею, зашкарублi робiтницькi руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадiди, дiди, батьки i перед чим хилились вони самi. Тi емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покiрнi й смиреннi; що йдуть знеможенi тяжкою…

Тетяна Байда Д о вго мовчали см е р е к и художньо-документальна повість ВАТ "Волинська обласна друкарня" Луцьк - 2008 ББК 84.4УКР6 Б І S У повісті відображенні події з історії національно-визвольної боротьби українського…

Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лісу, а за пнем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже: - От добре,…

Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості: - Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу. Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. …

-Доброго дня, сідайте на свої місця, тому що я вам хочу представити нову ученицю – Міс Лоуренс. Всі на мене одразу звернули увагу особливо той хлопець якого я сьогодні ледь не збила. -Глорія, сідай до Стіва, сьогодні ви разом будете робити практичну роботу, - сказав Містер Хетч, і показав жестом…

І З моря джигітували солоні вітри. Мчались степом і зникали в Закаспії. …Північний Кавказ… Над станицею мовчали недосяжні голубі верхів'я. Дрижали зорі й сполохано перебігали до небокраю, до гірського масиву. Іще проходив невідомий синій листопад. Плентався по садках, по городах, заходив під…

Але вікна не було. А потім ще довго носилась по кімнаті. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю. Була в розпуці - її надто тривожило звичайне світло - електрика. …Тоді в дощ заскиглили дерева, потім у дощ засміялись дерева. Чи чула вона, як сміялись дерева? Нічого не чула вона.…

Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа. Завжди і всюди чую її любимий приспів: — А ти самотній!. І ніщо не заглушить — я се знаю,— ніщо не заглушить тихого співу: крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи — я все вчуваю: — Самотній!. Самотній!. Навколо…

- Байка, кажаце? - пакрыўдзiўся стары. - Каму-каму, а вам няма чаго смяяцца, мадам, бо гэтая здань - вы. Пераклад: Юрка Гаўрук

Андрэ Маруа КАТЭДРАЛЬНЫ САБОР У 18.. годзе нейкi студэнт спынiўся на вулiцы Сэнт-Анарэ перад вiтрынай гандляра карцiнамi. Там было выстаўлена палатно Эдуарда Манэ "Шартрскi катэдральны сабор". Манэ ў той час прызнавалi толькi некаторыя аматары. Але ў студэнта быў добры густ, i хараство гэтай карцiны…

- I мне таксама. Калi ён выйшаў, жонка надоўга паглыбiлася ў шчаслiвыя мары. Яна моцна ўпiкнула сябе за нядобрыя думкi аб сваiм мужу. Пераклад: Юрка Гаўрук

Андрэ Маруа БЕДНАЯ МАМА Бертран Шмiт праглядаў сваю пошту. Яго жонка Iзабэла, стоячы побач, з цiкавасцю назiрала, як мяняўся яго твар: рабiўся то хмурным, то радасным, у залежнасцi ад таго, што ён у лiстах вычытваў. - Ага! - прамовiў ён. - Лiст з Пон-дэ-Лёра... Нешта адтуль вельмi рэдка... …

Андрэ Маруа МУРАШКI У каробачцы памiж дзвюма шклянымi пласцiнкамi, абклеенымi з бакоў паперай, варушылася i працавала цэлае племя дробненькiх карычневых пачвар. Прадавец насыпаў мурашкам трошкi пяску, i яны пракапалi ў iм хады, адусюль накiраваныя ў адзiн пункт. Там, у самым цэнтры, амаль нерухома…

Увесну Iнгеборг згадзiлася наведаць мой дом у Вiнэрвальдзе. У першы ж вечар, пасля абеду, мы выйшлi ў сад, i я ёй сказаў: "Калi ласка, зрабiце мне прыемнасць... Дазвольце, замест вашага манто, накiнуць вам на плечы маю палярыну... Вы не сентыментальная, я ведаю... Гэта жаданне можа падацца вам недарэчным...…

Якуб Колас Кажух старога Анiсiма Хто толькi ведаў старога Анiсiма, той ведаў i яго стары кажух. Нiколi ён з iм не расставаўся - нi летам, нi зiмою. Такi ўжо быў звычай у старога Анiсiма. А як ён шанаваў гэты кажух! Ад доўгiх часаў жыцця кажух зусiм сашмуляўся, вылiняў, i сам чорт не сказаў бы,…

Якуб Колас Балотны агонь Гэтая бярозка толькi нядаўна асталявалася тут. Кароткае жыццё выдарылася ёй, i незайздросная доля гадавала яе. Закрытая, зацiснутая з усiх бакоў старымi дзеравякамi, не бачыла яна сонца, рэдка калi патыхаў на яе свежы ветрык. А як яна не бачыла iншага свету i жыцця, дык i…

- Мiж гэтых лясоў лётаць небяспечна, - гаварылi тысячы другiх мошак. А восы i шэршнi важна гулi ў жэрале старасвецкага дуба, што рос над крынiцай. Старому дубу за доўгiя часы абрыд усякi шум, - старому хацелася крыху адпачыць ужо, а тут навязалiся гэтыя дармаеды. Учуў стары дуб гутаркi мошак, скалыхнуўся…