Проза

Саме на покрову ввечері в дев'ятій годині сиджу я край вікна й п'ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху…

(присв'ячено Б.А.М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: «Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!» Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки,…

– Яких же я людей бачу? – одказує Кармель. – Багатих та вбогих. – З якими ти людьми, сину, подругуєш? – пита мати. – Мої друзі – вбогі бідолахи, – говорить Кармель, – от мої друзі! Ну, мати вже зараз думає, що його хто-небудь з багачів обидив або скривдив, і зараз випитує: «Моє ти сердечко миле,…

I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невiсточку собi взяв, що й не сказати! Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в'ється, порядкує, господарює, i спiває, i смiється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на свiт благословилось, уже вона й прокинулась, як рання…

Трилер по-американськи, або Історія про інтелектуальну власність 25 березня,1993, Вашингтон, Міжнародний валютний фонд, художня виставка – Оце так успіх! Неймовірно! Невже ваша країна має семитисячолітню історію? Трипільська культура? Що там етруски і шумери… Назавтра заплановане інтерв’ю…

Все життя водила до мене якихось своїх подружок, які мене виховували, тобі самій бракувало слів! Ти й зараз привела сюди свою стару панну, Настю Іванівну, оцю висушену непитущу воблу, яка, крім води з сиропом, нічого не вливала до своєї ротової порожнини, навіть чай нормальний заварити не може. Забирайтесь…

Любовен демон Край, напускам! Оправяйте се без мен от тук насетне! Бог на любовта им трябвал, как ли пък не?! Заради вашите криворазбрани очаквания, аз талия нормална не мога да видя, бре? Да съм бил с бузки, да са били розовки? Пухкави, сладки. Бррр-р-р-р, а задника, де си тежи…

Звезден прах Погледна я закачливо, прегърна я през раменете и с леко насмешлив тон й каза: - И сега, май иде време да ти свалям звезди от небето, за да те убедя, че ти си единствената жена за мен, тази която наистина обичам и за която съм готов на всичко? - А защо пък не, бъди кавалер! - през…

За вікном тихо падав сніг. Білі сніжинки кружляли та обережно спускалися долу. Було дуже спокійно. Я сиділа на дивані у своїй улюбленій позі – підібгавши під себе ноги та накрившись пледом. Люблю ці хвилини самотності. Просто уявляєш, що ти одна на всьому світі, можеш зробити все, що завгодно і ніхто…

І Давня то давнина, а наче вчора діялось. Молоді літа – сказано: шо замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується. Стара бабуся, було, розказує нам, дівчаткам, прядучи вовну, а ми, звісно, наче тобі душею всяке слово вбачаємо, як то колись було на світі, якії дива творилися колись-то.…

I Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни. Приходимо ми з ним у неділю під те село. Сонечко вже низенько. Мій парубок, дивлюсь, ніби почав приставати. Примічаю мовчки… придержав, знаєте, ходу, – примічаю: зробився мій парубок зовсім другий…

I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев'ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: «Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи…

І Було нас у батька три дочки, – я найстарша. А був наш батько такий-то грізний! Вряди-годи пустить на вулицю погуляти з дівчатами. – Нікчемний той рід жіночий, – каже, – все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. – Хіба ж ти й сам не гуляв зроду, Йване? – скажуть мати. – А я зроду…

Скинула дівчина очима… Як побачила – стрепенулася, здивувалась, злякалася. – Звідки ви? До кого? Чого ви? – запитує. – Як сильне ви ридали! – одказав. Нічого не прибрав більш їй одмовити. Вона як заридає знову! – Боже мій милий: – скрикнула, – це вже не первий отак я вечір ридаю. Світ вже мені…

І Старий наш пан, покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні за що. У нас через річку хутір козачий вільний, то й козаки його стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив. А що вже ми, кріпаки, натерпілись од його, то нехай Господь боронить всякого хрещеного чоловіка! Було,…