Чтение онлайн

Знову нечесний прийом, від якого саме Василина почувалася зрадницею.

Чому?! Хіба вона не свій обов’язок виконує?

— Ти ж знаєш — я ніколи не залишу з тобою тих, хто зрадить, жадана моя! — Влад заявив то настільки рішуче та твердо. І терпляче, намагаючись переконати.

— Але я довіряю лише тобі! — кумедно те, що отут — ні на йоту не брехала. — Ну й, можливо, трохи, Арсену… Але він має їхати з тобою! Інакше я вже взагалі заперечую! — заявила вона трохи абсурдно.

Ну, дівчина Вася, чи хто? Має право на нелогічні примхи!

І потім, може й дивно, але Вася дійсно… нервувала, якщо Влад намагався поїхати кудись без Арсена. Хіба мало знала, скільки в нього небезпечних контактів?

І прямо відчула зараз, як Влада просто таки пробило від тих її слів трохи самовдоволеним, ледь зухвалим жаром! Аж випростався та обійняв її інакше! Біда в тому, що й це ні на дещицю не зменшувало його довбаної привабливості та чарівності для неї!

— Мені нудно тут, Влад, — тяжко видихнула, взагалі не брешучи, до речі. — Смертельно. Взагалі не той характер, аби просто сидіти, ще й під наглядом. Не звикла… та й не мріяла про таке. А ще… тебе… якось важко комусь довірити, після того, як бачила, як вони діють, — скривила єхидну гримасу.

Контрольний. У голову. Ага.

А він раптом шумно та тяжко видихнув, немов крізь зуби. Та притиснувся своїм лобом до її чола.

Вона виглядала епічно.

І він наче розумів що треба б відвести очі, бо в нього своя роль… та й можна тупо спалитися. Але Влад поки не міг… Фізично не міг перевести погляд, дідько! Що було геть для нього незвично.

А вона ж навіть не бачить, як він її очима пожирає!..

Розум таки смикали якісь деталі. От тільки біда — він був надто охоплений жагою, аби за ті зачепитися!

Вона була такою… багатогранною! Настільки складною… Як бісова 3-д головоломка, заплутана у всіх можливих вимірах. І Владу б пригальмувати та добряче покрутити її, висвічуючи всі кути, вигини та темні боки… А він, трясця, не міг! Не мав сил та витримки, аби натиснути собі на горло, як бачив свою княгиню…

Тут вже дійсно варто замислитися про якийсь приворот. Чи прокльон. Але ж Влад ніколи не вірив у щось й приблизно схоже! То що ж за загадка у його княгині, що ні рук, ні очей від неї відліпити не може?!

Зараз вона сиділа в авто, тримаючи голову прямо. Очі розфокусовані, ну це й зрозуміло. Чорні окуляри, які знову приніс Арсен, тримає в руках на колінах. І просто дихає. Дуже контрольовано та спокійно.

Одягнута в його сорочку сталевого кольору, що їй неймовірна личила. Образ ставав вражаючим… Як вгадала наосліп, цікаво? Чи просто збіг і вона у всьому з його плеча так шикарно виглядатиме? Ото вже знак долі.

Так от, у сорочці, що ні ній взагалі чоловічою не скидалася, та джинсах. На шиї — сіра ж шовкова хустка, що Влад особисто зав’язав… Бо не фіг комусь чужому розглядати сліди його засмоктів!..

Ні йоти шкіри не видно, окрім обличчя та рук, а все одно ж, трясця! Його княгиня виглядала достобіса неприступно, зібрано, загадково та… Охрініти, як сексуально!

В нього в голові прям пульсує бажання звеліти зупинити авто, наказати всім вийти геть та… Оволодіти нею прямо тут, на задньому, бляха, сидінні! А потім, коли вона дихати не зможе від насолоди, та не матиме сил вимовити нічого, окрім його імені — відвезти напівпритомну додому.

І хай йому грець! Але Яструбу все подобалося у цьому плані!

Окрім однієї «дрібнички»: він був достатньо розумний та адекватний, щоб усвідомлювати — вона цього йому не пробачить.

Ні, швидше за все — не відмовиться, і навіть охоче піддасться спокусі. Але… він втратить в той момент чималу долю її прихильності, як особистості. А ще — зачепило оте звинувачення. Чи сприймав він її лише об’єктом сексуальної втіхи? Ні, дідько! І близько не так.

Василина не була простою. Вза-га-лі.

А ще вона була геть не з тих жінок, хто пробачає, коли до них ставляться, як до речі. Навіть коштовної. Ось це Влад вже прорахував.

Вона ладна битися, переконувати, домовлятися та йти на компроміси, можливо, навіть із совістю (тут він направду ще точно не знав, та були підозри), — поки її саму цінують, як особистість. Але варто поставитися до неї, як до тієї ж утриманки… Чи, навіть, до супутниці, бажаної, але думка та вміння якої геть нічого не важать — і все. «Фініта ля комедія».

Василина закриється назавжди. Ще й втече… або ж буде намагатися те зробити, Влад міг заприсягтися у цих висновках.

І тим точніше він тоді втратить оцю незвичну, та трохи вибиваючу дух, неочікувану від неї турботу та «командність». Коли інтуїтивно стає на його бік. Не зважуючи, не замислюючись. Навіть тоді, коли він ще нічим не заслужив на те.

А це виявилося вже тим, що Влад цінував найбільше. Ну хто б здогадався, га?! Його довбана «п’ята Ахіллеса».

Взагалі, дуже цікаве питання, яким чином цей характер сформувався ось таким? Здавалося, вона б не могла мати достатньо для цього свободи. Хоча… можливо, Яструб і помиляється. Тут точно потрібен більш детальний аналіз. І Влад подумки поставив собі зарубку цим зайнятися. Йому хотілося знати кожну грань того діаманту, що так неочікувано на голову звалився. Чому зараз був щиро радий.

Та все це могло почекати, здавалося. А у справі завоювання її беззаперечної довіри та поваги, як її чоловіка — він точно не міг собі дозволити зробити хоч один хибний крок.

Саме тому княгиня зараз сиділа тут. І точно буде сидіти на зустрічі.

Насправді там не мало бути нічого критичного. Не найгірший варіант.

І той самий бізнес-центр, що йому належав. Навколо свої люди. Та й Арсен не заперечував.

Тому Влад майже переконав себе, що не станеться анічогісінько, якщо він дозволить цій княгині трохи розважиться від нудьги.

Все йшло непогано. Принаймні, Яструбу щиро так здавалося.

Сьогоднішня зустріч мала більше відношення до економічної сфери його інтересів. І хоч Валіка навряд можна було вважати цілковито легальним бізнесменом, він і точно не стане загрожувати Василині. Однозначно зрозумів, що кидати виклик Яструбу не варто, а будь-які рухи у напрямку «ворожки», будуть сприйняті саме як зазіхання на те, що Владу належить.

Сама Василина велично (трясця, він дійсно не міг підібрати іншого слова!) сиділа в кутку. І багатозначно мовчала. При тому в неї був такий вираз обличчя, ніби вона заздалегідь знала майже все, що тут буде проговорено.