Классическая проза

Я как начал свою специальность, с мальчишек еще, так при ней и остался, а не как другие даже очень замечательные господа. Сегодня, поглядишь, он орлом смотрит, во главе стола сидит, шлосгаписберг или там шампанское тянет и палец мизинец с перстнем выставил и им знаки подает на разговор и в бокальчик…

— Ну, теперь признал меня, Степанушко? — спрашивает малахитница, а сама хохочет-заливается. Потом, мало погодя, и говорит: — Ты не пужайся. Худого тебе не сделаю. Парню забедно стало, что девка над ним насмехается да еще слова такие говорит. Сильно он осердился, закричал даже: — Кого мне бояться,…

Наконец благополучие вошло в дом. Раков сразу предлагает двадцать пять левов жалованья и, к великому удивлению, отец не спорит, соглашается великодушно. Тогда спрашивают, что девочка умеет делать. Она ничего не умеет, в прислугах никогда не была, но — не беда. — У дареного осла подков не считают, —…

Сохраняются все особенности правописания автора, например различное написание одних и тех же слов («тетенька» и «тетинька»), ударения, поставленные им. Слова, написанные неполностью, печатаются полностью, причем дополняемые буквы ставятся в прямых скобках: «к-ый» — «к[отор]ый»; т. к. — т[ак] к[ак];…

Син, важко зітхнувши, іде роздягатися. Він уникає мене поглядом, і я його добре розумію. Адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий «Б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно…

 — І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.  — То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.  — Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.…

Двері в Скруджеву контору залишалися відчиненими, щоб він міг наглядати за своїм клерком, який у темній маленькій кімнатці, радше комірчині, переписував папери. У Скруджа в каміні вугілля була дещиця, а в клерка ще менше, – здавалося, там жевріє один-єдиний вуглик. Але клерк не міг підкинути вугілля,…

Зрештою, новий експресіоністичний мистецький нурт сполучався з типово австрійською ґротесковістю, яка через Фріца фон Ґерцмановського-Орляндо вказувала на хоч і не австрійця, але ще одного гіркого п'яницю — Ернста Теодора Амадея Гоффмана. У малярстві лідерами цього напрямку є, звичайно, Еґон Шіле, Оскар…

Три шаблі, як сторожа трьох сторін, І шпага, що замкне крицеве коло… […] Ми стаємо плечима до плечей, — І на чотири боки шаблі (курсив мій. – Г. X.), [16] — тут кожен сучасник Яновського, хто тільки починав студіювати історію філософських учень, міг спостерегти ще й доповнення…

– Де ж він тенор? – Був, та нема. Ви не бійтесь. – Наче й не з полохливого десятка, однак… – Знаю! – І справа ж не тільки в моїй особі… – Розумію і це. Перед усіма небезпеками ви тепер ніби наш повпред… – О, яка атестація!.. – Так от, і не хвилюйтесь, товаришу повпред… – І під щокою дівчини…

- Ото-с ні, не­бо­же, зібгав у ду­гу! Але до­ки ні но­ги но­се, то мус ро­ди­ти хліб! На інших ни­вах, що Іван собі ку­пив за гроші, при­не­сені з вой­ська, ро­би­ли си­ни і жінка. Іван най­більше ко­ло гор­ба за­хо­див­ся. Ще Іва­на зна­ли в селі з то­го, що до церк­ви хо­див лиш раз у рік, на Ве­лик­день,…

Неборак поскавучав-поскавучав та й гукнув: – Хапко! А Хапко вже тут і наввипинку. Швидкий, як мотиль, – і ріжки, і копитця говорять. – Хапко, гайда на землю вловляти грішні душі. Та гляди, щоб я, пославши тебе, не скаявся... Чуєш? – Чую, ваша вельможность. – Торік я тебе брав на те полювання,…

І всі весни його дитинства складалися в одну, прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв. І щороку весна приходила краща й дужча, починав її бабак, що прокидався на Явдоху до сходу, сонця й свистів. Прадід примічав, звідки в цей день…

Вона вийшла на узлісся. Невидиме сонце, десь із-за її спини, поклало широкий промінь на степи, і от на пагорку побіч себе вона побачила церкву. Вона спинилась, і її серце пристрасно закипіло в передчуттях, кожним ударом припинаючи її до місця. Бо від церкви з горба врочисто сходив чернець. Ось підвів…

(По хвилі). Чи вона читає? І чи радо? І що? Баби мають дивний смак, бабський. Їм розходиться лиш о то, чи герої поберуться, се для них головна річ. Читають заголовок книжки, відтак - кінець, а наостанку - дві-три сторінки з середини. Саме ту сцену, де він освідчується їй. Впрочім, се для них і в житті…

... з татарськой неволі. Кінець моїй пісні, кінець і недолі! *** Сонце спочило, смерклося. Тиха пітьма насіла тихі та узькі звори. Вітер буйний осінній метав хмарами від верха до верха і гнав споловілим листям з гір в темні роздоли, то знов під круту стремену, скриплячи голими гілями…

«Ей, я лиха не боюся, З ним ночую, з ним і днюю; Ти втікай, бо я, мосьпане, На таких, як ти, полюю! В мене рими — соколята, Як злетять до мене з неба, То вони мені вполюють, Вже кого мені там треба!» «Та який ти з біса мудрий! — Мовить лицар. — Ще ні разу Я таких, як ти, не…

Но теперь к нам подсели Михаил Августович Зверинцев и Павел Семенович Дунашевский, — местные помещики, а второй, вдобавок, и земский начальник. Они тоже ехали в Правослу, на именины землевладелицы, Виктории Павловны Бурмысловой, и были обременены преогромнейшими тюками и кулями, глядя на которые, мне…

Необходимо понять, что такая рабочая философия дает писателю возможность вкладывать в свой труд не только себя, но и то, что им рассмотрено и оценено, преломлено через его «я». Вышесказанное особенно ярко иллюстрируется на примерах гигантов интеллекта, знаменитого триумвирата — Шекспира, Гёте, Бальзака.…

С каждым поколением Аллертоны становились все высокомернее. Своеобразное географическое положение выделяло эту семью из всех соседей. Гарроды, Донси и Флетчеры могли пешком ходить друг к другу в гости, Мадден же из Брайса, самый родовитый и богатый, а потому — уважаемый джентльмен во всем графстве, жил…