Чтение онлайн

I л ь к о. I правда, що на лихо собi дiстав я цього наперстка, - i все ж таки вiн дорожчий менi над усе на свiтi.

VI

Раптом за дверима чути галас. Дверi розчиняються, i знову ввалюється Пшепюрковський з усiєю своєю компанiєю.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (розкидається за середнiм столом. Шереговi сiдають. Жовнiри стоять навколо.) Ну, тепер можна й погуляти пiсля працi. Гей, вина. Та дивись, щоб знов не було аптеки. Так-то, пане чеснику. Це вам не Варшава. Жовнiр на вiйнi не минає нi ворога, нi дiвчини. Ха-ха-ха. (Спiває).

Липнуть до мене дiвчата,

Успiвай лиш цiлувати,

Перша, друга зазиває,

А та, третя, ще й моргає.

А четверта за вус смика,

П'ята кличе до музики.

Шоста вудкою частує,

Ну, а сьома вже цiлує.

Восьма тягне до стодоли -

Ось яка жовнiрська доля.

П а у ш. Що й казати - доля непогана, тiльки чого це в пана так подряпанi щоки й нiс, хiба вiд поцiлункiв?

П ш е п ю р к о в с ь к и й (хапається за лице). Де? От проклята гайдамачка!

П а у ш а. Видно, буває i так, що дев'ята трохи пошарпає.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ех, є про що згадувати. Стану я зв'язуватися з якоюсь гайдамачкою. В мене такий звичай: "Коли любиш-люби гаразд, а не любиш- кажи зараз, коли любиш - так любись, а не любиш - не горнись, коли любиш - люби двiчi, а не любиш - кажи в вiчi".

П а у ш а (регоче). Ну, ця, мабуть, так i зробила. Ще спасибi, що хоч очi зоставила, не повидирала. То невже ж пан так її i випустив?

Пшепюрковський мовчки п'є, сопе.

С к р я г а (до Шенчика). От тобi й маєш, пiвтора лиха! Принесло цих жовнiрiв - треба тiкати.

Ш е н ч й к. Треба то треба. Та чи пощастить?

Всi троє музик обережно пiдводяться i хочуть вийти. Корчмар подає, зiтхаючи, вино й великi кубки.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (помiтивши рух музик, грiзно). Гей! А це що за люди? Стiй! Пане Вержбенто! Ану!

С к р я г а. Побачив-таки, пiвтора лиха. Лях триклятий.

Ш е н ч и к (виступає наперед i низенько вклоняється). До розказу ясновельможного пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (грiзно). Що за люди, вiдкiля i куди?

Ш е н ч и к (вiдповiдає за всiх). Бiднi музики, ясновельможний пане полковнику. Троїста музика, з дозволу ясновельможного пана. Прокiп Скряга - бандура, вiн же бубон. Лук'ян Iлько - скрипка, найкраща скрипка на всiй Українi, принаймнi на цiм боцi, i аз покiрний слуга мосцi пана - Мусiй Шенчик - цимбали.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Шенчик? Хтось менi казав про Шенчика музику. Гм... А може, ви гайдамаки? Що ж ви тут робите?

Ш е н ч и к. Граємо добрим людям, вельможний пане.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Та хiба ж корисне ваше ремесло? Ой, чи не гайдамаки ви справдi...

Ш е н ч и к. То що ж робити, ясновельможний пане? Коли б не скрипка та не бас, то й музика б свинi пас, - добре, кажуть, бути взимку котом, а на великдень - попом, але не вiд нас це залежить. Ми ж люди бiднi, заробляемо помалу на сiль до оселедця, через крупи до пшона не сягаємо, натягаємо маленькi латки на великi дiрки, де їдять - там пхаємось, а де б'ють - тiкаємо. Така вже наша доля, з дозволу вельможного пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Гм... може, й справдi музики. Ану, утнiть лишень якої-небудь веселої, щоб аж у носi засвербiло.

Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.

Всi троє сiдають лiворуч, Скряга - з бубном. Iлько - зi скрипкою. Шенчик - спереду з цимбалами. Грають.

Ш е н ч и к (спiває).

Мала стара бабусенька

Чотири доньочки,

А всi були такi гладкi,

Як тi ластiвочки.

Хорошенькi, молоденькi,

В личку рум'яненькi,

Височенькi, пухнатенькi

I чорнобривенькi.

Отакi носатi,

А такi зубатi,

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вмiли жартувати.

У с i (пiдхоплюють хором):

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вмiли жартувати.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (регоче, задоволений). Ха-ха-ха. О, тепер бачу, що справдi музики. Ану, утнiть якої-небудь польської. (Спiває).

Iде вода через дуби, гречна панна, дай мi губи,

Я би губ не жалувала, якби мати не видала.

Або "Бернадина"... "Прилучилася новина, з'їли вовки Бернадина", або нi. Краще "Мазура".

Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.

Грають "Мазура". Пан Пшепюрковський спiває, iншi пiдспiвують.

П ш е п ю р к о в с ь к и й.

Гей, мазуре, бий нiжками,

Дiстань вогню пiдкiвками,

А ти, Казю, скачи живо,

Аби не ходила криво.

Панно Зосю, не барися,

Веселiше повернися,

Тодi мазур тiльки радий,

Як танцюють всi до ладу.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ф... фу. (Вихиляє кубок). Що то значить наша старопольска. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справдi музики. Можете йти, коли хочете.

Ш е н ч и к (пiдводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, бiля самого кордону? (Пан Прозка пiдходить i щось шепче Пшепюрковському). Ану, пане Вержбенто, подивiться, чи немає в них чого непевного в торбах.

С к р я г а. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Пiвтора лиха.

Жовнiри i шереговий пiдходять i починають обшукувати музик.

Ш е н ч и к. Та що це ви, вельможний пане, хiба ж ми злодiї!

Ш е р е г о в и й (виймає з торби в Скряги досить велике кругле люстро в срiбнiй рамцi). Знайшов, пане коменданте! Люстро, та ще в срiбнiй рамi. (Подає люстро Пшепюрковському).

П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, так ось якi ви музики! Люстро в срiбнiй рамi, та ще з графским гербом! Добре. I справдi, як такому красунчиковi та без люстра? Може, тобi ще й пудри треба?