Чтение онлайн

В i л ь к о м i р с ь к а (знизує плечима). Я хотiла це зробити, але вiн сам не хоче. Що ж, може, ти зумiєш добитись цього, - спитай у нього, де вiн подiв моє алмазне жорно.

С т е с я (безпритомно, але здивовано). Алмазне... жорно?

В i л ь к о м i р с ь к а. Так, моя люба, - великий алмаз мого роду. (Пiдводиться. Стеся теж). Знайди менi цей камiнь i, присягаюсь тобi своїм княжим словом, - я заплачу викуп за твого Василя. Прощавайте, пане Дубровський. Значить, ви обiцяєте менi помилувати цього чоловiка, як найдеться мiй алмаз?

Д у б р о в с ь к и й (знизує плечима). Ну, що ж, нехай так, я згоджуюсь вiдстрочити страту на двадцять день.

В i л ь к о м i р с ь к а. Дякую. (Дає йому руку, яку вiн цiлує). Ходiм, Гельцю. (До Стесi). Чуєш, моя дiвчино, шукай; яшцо знайдеш алмае - вiн залишиться живий. (Виходить iз Брагiнською).

Р у ж и н с ь к и й. Чуєш, дiвчино? (Бере Стесю за пiдборiддя). А в хлопа непоганий смак. Чуєш, хлопе, - є така згода - ми побавимось трохи з твоєю нареченою. (Смiється).

Х м а р н и й. Постривай, тхоре, ти ще заплатиш менi за все.

Р у ж и н с ь к и й (байдуже). Можеш дiстати у Стемпковського в Коднi - вiн тобi заплатить за мене... сокирою. (Виходить смiючись).

В ту ж хвилину гайдуки виводять Хмарного в середнi дверi, що з грюкотом зачиняються за ними.

С т е с я (отямившись, кричить). Василю, Василечку! (Бiжить за ним, але падає, зомлiвши, серед зали).

Д у б р о в с ь к и й (зупиняючись над нею в роздумi). Нещадно меле млин життя, i не твоїм слабим рукам зупинити цi жорна, моя мила.

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

Корчма недалеко вiд руського кордону. Просто посерединi вхiднi дверi. Єврей-шинкар порається праворуч за своїм шинквасом* (* Шинквас - прилавок.), охкаючи та зiтхаючи. Лiворуч - два невеликих столи; за одним, що ближче до рампи, - немає нiкого, а за другим, що на задньому планi, - два непевного вигляду шляхтичi - пан Лозка i пан Прозка - п'ють і грають у карти i щохвилини сваряться. Крiм тих столiв, є ще два - теж немає коло них нiкого; один праворуч бiля самої рампи i другий - посерединi.

П а н Л о з к а (товстий, червонолиций, з величезними вусами). Ага! А цього не хочеш! А цього... (В азартi ляскає картами по столу). А нех пан покаже свою кралю - здось вона в пана дуже соромлива, неначе попiвна. А маеш. (Регоче задоволений). Я тебе зажену на слизьке!

П а н П р о з к а (худий, жовтий, зi злобним, єхидним лицем та довгим носом). А до ста дяблiв! Пшеклента недоля! Хоч би єдину карту! Гей, шинкарю! Ще кварту меду, щоб тебе Швачка* (* Швачка Максим - один з керiвникiв Колiївщини, запорозький козак.) списом прошив.

К о р ч м а р (подає мед). Ну, що таке! Чого пан лається? Хвалити - бога, Швачки вже немає. Нащо пану той Швачка - тьфу!

П р о з к а. Добре, добре! Iди. Мало вiн вас рiзав, до ста дяблiв. Але щось пан дуже щасно грає... Гм... Чи не допомагає пан своїй фортунi?

Л о з к а (розлютований). Пане Прозка! (Хапається за шаблю).

П р о з к а (теж). Пане Лозка!

Л о з к а. Коли пановi шкода грошей, то треба було грати в носа - гаразд, що вiн у пана такий довгий.

П р о з к а. Пане Лозка!

Л о з к а. Пане ГIрозка!

П р о з к а. Ще раз, до ста дяблiв! (Здає карти). Знов цi пшеклентi вини. (Ляскае злiсно картами по столу).

Л о з к а (задоволений, регоче). А маєш! А не ходи, пане Прозка, з вин. Як казала срока вронi-не ходь по пшеницi, бо вискочить хлоп з камiнням - тебе покалiчить. (Регоче).

П р о з к а (злiсно). Щось-то пан Лозка все пригадує хлопiв. Мабуть, вони йому дуже до вподоби. А скажiть, будь ласка, пане Лозка, чого це пан був того мiсяця на ярмарку в Iгнатiвцi, коли там гайдамаки бешкетувалй?

Л о з к а (збентежений). Як то в Iгнатiвцi?

П р о з к а. Так, пане, в Iгнатiвцi?

Л о з к а. Я... я був там у свого швагра.

П р о з к а (єхидно). А чого ж то пан потрапив за московский кордон та пиячив там у борщагiвських ченцiв?

Л о з к а (остаточно збентежений). Я... яких ченцiв? Що то пан вигадуiє?

П р о з к а. Так, пане, у тих ченцiв, де гайдамаки ховались. А чи не хоче пан побувати у регiментаря Стемпковського в Коднi?

Л о з к а (розлютований, схоплюється i виймає шаблю). Ах ти, собако, пся вiро, котолупе поганий! Я тобi покажу, як калюмнiю* (* Калюмнiя - наклеп.) чинити! (Нападає на Прозку).

П р о з к а (теж вихоплює шаблю i обороняється). Хто, я котолуп! А, до ста дяблiв, я тобi покажу, як фортельнi ексцеси чинити, кабан пузатий!

Б'ються.

К о р ч м а р (переляканий). Гвалт! Калавур! Панове! Панове! Перестаньте. Патруль iде. Жовнiри! Скрiзь по хуторах жовнiри! Арештують, роблять труси.

II

Стукiт у дверi.

Корчмар iз жахом ховається за шинквас. Пани опускають шаблi i сiдають, теж зляканi. Увiходить Лiя, слiпа дiвчина, єврейка, молода, гарна, з журливим блiдим лицем, у темнiй, подiбнiй до сорочки сукнi, боса, простоволоса. В руках у неї цитра.

Л i я (обережно йде в хату, намацуючи рукою дорогу, i говорить iз мрiйною журбою, нi до кого зокрема не звертаючись). Як зимно стало надворi... Як замерзли мої бiднi босi нiжки... Я шукала в полi квiток, але пов'яли всi мої квiтки... (Сiдає праворуч i перебирає струни, дивлячись перед собою).

Л о з к а. Гей, Янкелю, хто це така, божевiльна, чи що?

К о р ч м а р (нерiшуче наближається до панiв). Це бiдна слiпа дiвчина, єврейка... гарна, тиха дiвчина... але ж конфедерати забили в неї всю родину в Кам'яному Бродi... Немає в неї нi хати, нi мами, нiчого... З того часу й ослiпла... Так ось i ходить по чужих хатах... спiває, ворожить... все просить, щоб подарували їй черевички... (Зiтхає), 0-ой-ой... Якi тепер часи настали...

Л i я. Так, так... купiть менi черевики, добрi люди... Як замерзли, як поколотi мої бiднi нiжки!.. Я ходила по нивах i шукала квiток... Але позжинали геть усi ниви, i тiльки поколола я на стернi свої босi нiжки... Хiба ж можна ходити по стернi без черевикiв?... Як зимно i боляче на цiм свiтi... Я хотiла спитати, де живуть люди взимку... Адже ж не у всiх єсть хати. Де живуть перепiлочки, коли позжинають ниви... Може, i я перепiлочка? Так, так... Хтось назбирає i пов'яже золотi снопи... а бiдна перепiлочка не матиме де притулити голову. (Тихо спiває пiд цитру).