Чтение онлайн

Попіл з кінчика цигарки в генерала Г. упав на його кітель. Він струсив попіл і жбурнув недопалка в кошик для секретних відходів. Потім припалив нову цигарку і, не виймаючи її з рота, повів далі:

— Йдеться про помітний терористичний акт, який треба здійснити на ворожій території щонайбільше через три місяці.

Шість пар безвиразних очей прикипіли до начальника СМЕРШу.

— Товариші,— генерал відкинувся на спинку стільця, і в його голосі забриніли повчальні нотки,— зовнішня політика СРСР увійшла в нову фазу. Досі це була «тверда» політика — політика (він дозволив собі жарт, пов'язаний з ім'ям Сталіна) сталі. Ця ефективна політика породжувала напруження на Заході, а особливо в Америці, яка стає дедалі небезпечнішою. Поведінку американців важко передбачити. Американці істеричні. Донесення нашої розвідки свідчать, що ми підштовхуємо Америку до межі неприхованого атомного нападу на СРСР. Ви ті донесення читали і знаєте, що це правда. Ми такої війни не хочемо. Якщо така війна і буде, то час її початку визначатимемо ми, а не вони. Деякі впливові кола, а надто група Пентагону, яку очолює адмірал Редфорд, дістають підтримку в своїх маячних прагненнях лише завдяки успіхам нашої «твердої» політики. Тож було вирішено, що настав час змінити методи, зберігаючи водночас наші цілі. Запроваджується нова політика — «тверда-м'яка», її початком була Женева. Там ми діяли як «м'які». Китай хоче назад свої острови? Тут ми «тверді». Ми відкриваємо кордони для багатьох журналістів, акторів, художників, хоча й знаємо, що серед них буде багато шпигунів. Наші лідери всміхаються, жартують на прийомах у Москві. Серед цих жартів ми й кинемо найбільшу випробувальну бомбу всіх часів. Товариші Булганін і Хрущов, а також товариш генерал Сєров (генерал Г. обачно назвав імена для магнітофонних вух) відвідають Індію, взагалі Схід та мерзенну Англію. Коли вони повернуться, то проведуть дружню розмову з послом Великобританії про наступний дружній візит до Лондона. Так усе й триватиме — кийок, а потім морковка; усмішка, а потім похмурий погляд. І Захід спантеличений. Напруження знімається ще до того, як воно мало затвердіти. Реакція наших ворогів буде незграбна, їхня стратегія — дезорганізована. Натомість прості люди сміятимуться з наших жартів, радісно вітатимуть наших футболістів і пускатимуть слину від задоволення, що ми звільняємо кількох військовополонених, яких ми не хочемо більше годувати!

За столом розквітали гордовиті усмішки. Яка прекрасна політика! Як ми пошиємо їх у дурні!

— Водночас,— вів далі генерал, ледь усміхаючись від задоволення, що його подарував іншим,— ми тихо посуваємося вперед: революцію — в Марокко, озброєння — в Єгипет, масові заворушення — в Туреччині, страйки — в Англії, великі політичні завоювання — у Франції. В світі немає такого фронту, де б ми тишком-нишком не посувалися вперед.

Генерал помітив, як пожадливо заблищали очі в присутніх. Люди розслабились. Ось і настав час бути твердим. Хай на собі відчують нову політику. Адже розвідувальні служби всією своєю силою також мають підтримати цю велику гру. Генерал Г. повільно нахилився вперед. Спираючись правим ліктем на стіл, він підніс лівий кулак угору.

— Але, товариші,— лагідно промовив він,— хто допустив провали в здійсненні державної політики СРСР? Хто був надто м'який, коли ми хотіли бути тверді? Хто зазнавав поразок, коли інші державні служби перемагали? Хто своїми безглуздими помилками виставив Радянський Союз перед усім світом у дурному вигляді? Хто? — Голос його вже зривався на крик. Подумки він відзначив, що, певне, переконливо доносить своїм слухачам звинувачення, яке пролунало на Президії. Як чудово воно звучатиме, коли магнітофонний запис прослуховуватиме сам Сєров! Він поглянув на зблідлі обличчя, і його кулак опустився на стіл. — Увесь розвідувальний апарат Радянського Союзу, товариші! — Голос у генерала Г. загрозливо понизився. — Це ми — ледарі, саботажники, зрадники! Це ми не виправдовуємо надій Радянського Союзу в його великій і славній боротьбі! Ми! — його рука окреслила коло. — Всі ми! — До його тону повернулася розважливість. — Товариші, погляньмо на факти. Сукин сын (він дозволив собі селянську непристойність) Гузенко! Спершу ми втрачаємо його, а потім і всю канадську мережу. Втрачаємо вченого Фача. Вичищають нашу американську мережу. Щойно втрачаємо таку людину, як Токаєв, і одразу ж назріває скандальна справа Хохлова, що завдала нашій країні великої шкоди. Петров і його дружина в Австралії — погана робота, якщо це взагалі можна назвати роботою! Список нескінченний — поразка за поразкою, а я ж, чорт забирай, не згадав і половини цієї ганьби!

Генерал замовк, а коли поновив свою промову, то виголошував її вже м'якішим голосом:

— Товариші, мушу заявити, що доки ми не виробимо плану великої перемоги нашої розвідки, доки не почнемо правильно діяти за цим планом, — якщо його, звісно, затвердять,— у нас будуть проблеми. Генерал подумав, як би його висловити погрозу, не називаючи її. І, здається, знайшов потрібну фразу.

— Це викличе,— він багатозначно кинув на присутніх погляд, сповнений штучної лагідності,— це викличе... невдоволення.

Мужики дістали батога. Після цього генерал Г. дав їм кілька хвилин, щоб зализали рани й оклигали від удару офіційного канчука.

Ніхто не прохопився на свій захист жодним словом. Ніхто не захищав своєї служби, не згадав про численні успіхи радянської розвідки на противагу кільком помилкам, ніхто не піддав сумніву право начальника СМЕРШу — він, до речі, поділяв разом з ними цю провину — висувати такі жахливі звинувачення. Слово йшло від самого Трону, і генерала Г. обрали його рупором. Для нього особисто це була велика винагорода, знак прихильності і скорого підвищення, тож кожен із присутніх обачно взяв до уваги той факт, що віднині в розвідувальній ієрархії генерал Г. видряпався на вершину піраміди.

Спостерігаючи за кільцем диму, що зірвалося з кінчика його довгої цигарки «Казбек», генерал-лейтенант Воздвиженський пригадав, як у приватній розмові, коли Берії вже не було живого, Молотов попередив його, що генерал Г. піде далеко. Для такого передбачення не треба бути пророком, адже Берія терпіти не міг Г. і повсякчас його принижував, спихав з головної дороги, що веде до влади, на манівці одного із незначних управлінь тодішнього Міністерства державної безпеки (як міністерство Берія швиденько скасував його одразу ж після смерті Сталіна). До 1952 року Г. був заступником одного з керівників цього міністерства. Коли посаду ліквідували, він присвятив свою енергію складанню таємних планів повалення Берії — виконував секретні доручення могутнього генерала Сєрова, чиєї впливовості вистачило для того, щоб вивести генерала Г. із зони досяжності самого Берії.

Герой Радянського Союзу Сєров, ветеран відомих попередників МДБ — ЧК, ОДІТУ, НКВС, МВС — був людиною у багатьох відношеннях більшою і вищою за Берію. Він безпосередньо стояв за кулісами масових репресій тридцятих років, внаслідок яких загинули мільйони людей; був metteur en scene більшості великих московських показових процесів; організовував кривавий геноцид на Центральному Кавказі в лютому 1944; був натхненником масової депортації з Балтійських республік, викрадання німецьких фахівців з ядерної фізики та інших наук, які після війни допомогли Росії зробити великий стрибок у розвитку техніки.

Генерал Г. одержав СМЕРШ як винагороду, щойно Берію і весь його двір послали на страту. Щодо генерала армії Івана Сєрова, то цей разом із Булганіним та Хрущовим тепер править Росією, а одного дня може видертися й на вершину, і цілком можливо, припустив генерал Воздвиженський, позираючи на стіл, де віддзеркалювалося зображення схожого на більярдну кулю черепа, в компанії з генералом Г., який не так уже й далеко відставатиме від свого покровителя.

Череп підвівся, і важкі, трохи вирячені карі очі уп'ялися просто в генерала Воздвиженського, який спромігся відповісти спокійним, навіть трохи допитливим поглядом.

Цей — не простак, подумав генерал Г. Спрямуємо на нього світло прожектора й побачимо, як він покаже себе на звуковій доріжці.

— Товариші,— золото засяяло з обох кутиків його рота, як тільки він розтяг вуста в начальницькій усмішці,— не дуже лякаймося. Навіть під найвищим деревом часом лежить сокира. Адже ми й доти не вважали наші служби такими блискучими, що вони можуть опинитися поза критикою. Те, що мені доручили сказати вам, не буде несподіванкою для жодного з вас. Тож зустріньмо цей виклик з добрим серцем і візьмімося до роботи!

У відповідь на ці банальності не промайнуло жодної усмішки. Та й не сподівався на це генерал. Він закурив цигарку і провадив:

— Я сказав, що ми повинні одразу ж запропонувати терористичний акт у сфері розвідки, і немає сумніву, що одній із наших служб доведеться його здійснити.

За столом відчулася невиразна полегкість. Отже, принаймні відповідальність нестиме СМЕРШ. Це вже щось.

— Проте вибір цілі — завдання серйозне, і наш колективний обов'язок — зробити правильний вибір.

М'яке — тверде, тверде — м'яке. М'яч повернувся в поле.

— Справа полягає не в тому, щоб висадити десь будівлю чи вбити прем'єр-міністра якоїсь країни. Ми не можемо вдаватися до буржуазної вовтузні. Наша операція має бути витончена, рафінована й націлена просто в серце розвідувального апарату Заходу. Вона повинна завдати ворогові серйозних втрат — прихованих втрат, про які громадськість, може, нічого і не дізнається, але які стануть темою для секретних розмов в урядових колах. Операція має викликати також громадський скандал такої руйнівної сили, щоб світ почав глузувати з дурості наших ворогів. Та й уряди, зрештою, довідаються про силу радянської конспирации. Це добре! Це буде етапом «твердої політики». Агенти та шпигуни Заходу дивуватимуться з нашого розуму й тремтітимуть зі страху. Зрадники й потенційні втікачі змінять свої задуми. Такий наш вияв сили й таланту підбадьорить і наших власних оперативників, надихне їх на нові зусилля. Звісно, ми заявимо, нібито нічого не знаємо про заподіяне, хоч би там що, і вкрай бажано, аби прості люди в Радянському Союзі залишалися аж ніяк не поінформовані щодо нашої участі в цій справі.