Спочатку був Хаос; він повивав світи.Де Час і Просторінь котились, як тумани,А потім виросли сини Землі, Титани,І – впали; вкрив їх Стікс у царстві мертвоти.Від блискавок ефір горів, але знайтиВесна не вміла сонць, що світло ллють рахманне,І Літа не було, лиш рівне й ненастаннеТекло безчасся днів – без цвіту, без мети.Боги, не знаючи ні сміху, ні забави,Були ще дикими; але мужська роса Із неба пролилась на море кучеряве;
