Чтение онлайн

Доки Воловоденко і стюардеса розгублено дивилися, то один на одного, то на терориста, що нерухомо лежав долілиць, знепритомнівши від сильного раптового удару, другий терорист, підвівшись із крісла, позіхаючи та хрестячись на ходу, дрібно покрокував на вихід. Тільки-но він порівнявся з негром-товстуном, підхопилися два охоронці й подалися назирці за ним. Араб, здавалося, не помітив цього, але, відчинивши двері до багажного відсіку, блискавично вихопив із внутрішньої кишені піджака пістолет…

В уже знайомій нам віллі на березі океану той самий підстаркуватий пан з борідкою і в рогових окулярах щось ретельно вимірював лінійкою на карті. Він не чув, як зайшов до кімнати секретар, і навернувся лише на його голос.

— Шефе, щойно отримана шифрована радіограма вік аль-Халіді з борту 13–86. Операція проведена успішно, вони з напарником приземляться на портативних парашутах у квадраті 16-Г, — крижастий секретар-араб не міг приховати вдоволення, і голос його звучав замалим не урочисто.

Пан з борідкою не зводив із нього пильного погляду.

— Попередьте всі наші пости в очікуваних районах катастрофи літака. Вони будь-що повинні першими встигнути до нього і забрати потрібні матеріали, звичайно, якщо ті не згорять. Коли ж, боронь боже, не встигнуть, тоді нехай діють відповідно до ситуації, але дозволити, щоб матеріали, які, без перебільшення, мають стратегічне значення, потрапили до чужих рук, ніяк не можна. Це означатиме… — бородань узяв до рук чотки, помовчав, щось обмірковуючи, затим розпорядився: — Ідіть і віддайте наказ оперативному відділу, а тоді терміново з’єднайте мене з центром.

— Шефе, які будуть вказівки на випадок, якщо з центру поцікавляться, чому розбився напарник аль-Халіді?

— Скажете, що не розкрився портативний парашут. Мовляв, перша експериментальна партія, жодних гарантій… Усяке може трапитись… Аль-Халіді після приземлення треба негайно переправити в Австралію на нелегальне становище. Комп’ютер в аеропорту, напевне, зафіксував усіх пасажирів борту 13–86, і цілком може статися, що після катастрофи люди Сивого стануть дошукуватися: чому та як?

— Зрозуміло, шефе. Завтра вранці аль-Халіді буде в Австралії. — Секретар ще якийсь час постояв, чекаючи нових розпоряджень, а затим нечутно подався на вихід.

У дверях його наздогнав голос хазяїна:

— Тільки-но наші люди підберуть аль-Халіді, зразу ж повідомте мене…

Тим часом у багажному відсіці борту 13–86 сивий товстун, затиснувши під пахвою лівої руки жовту теку й попихкуючи сигарою, допитував зв’язаних терористів. Крім них, тут іще були троє молодих негрів, які клопоталися біля свого пораненого товариша, що спливав кров’ю, а також Дмитро і стюардеса. Вони стояли звіддаля, ближче до кабіни пілотів і, видно було по їхніх скам’янілих обличчях, що не отямились і досі.

Раптом товстун вийняв сигару з рота і тицьнув нею в щоку старшому терористу, аж засмерділо паленим, вилаявся і млявим порухом руки підкликав своїх охоронців. Потім, трохи подумавши, тим самим жестом підкликав і Дмитра з стюардесою. Пильно оглянувши кожного, він знову недбало сунув сигару в товстогубий рот і, важко дихаючи, заговорив:

— Ці тварюки хотіли розправитись зі мною, та не на того натрапили… Граються в мовчанку, але я витягну з них усе… А зараз треба щось робити — ці покидьки, наче куріпок, перестріляли льотчиків і хотіли вистрибнути з парашутами, а нас усіх залишити з носом… Тварюки… — Товстун знову тицьнув сигарою в лице старшому.

— Ignis non extinguitur igne, [4] — Воловоденко схопив Сивого за руку.

— Що?! — товстун люто вирячився на хлопця, тієї ж миті два його охоронці стали пообіч нього.

— Я кажу, що вогонь не гасять вогнем, — повторив Дмитро фразу англійською.

Товстун зневажливо скривився і повернувся до стюардеси.

— На який маяк була настроєна бортова радіостанція?

— На радіомаяк аеропорту Тріполі, там ми мали заправлятися…

— Значить, пального залишилось на якихось п’ятдесят — п’ятдесят п’ять хвилин, — втрутився в розмову один з охоронців Сивого.

Той, ніяк не зреагувавши на репліку, тоном наказу ввернувся до стюардеси:

— Не гайте часу, любонько, йдіть і налагодьте зв’язок із Тріполі… Повідомте, що сталося з екіпажем, запитайте, може, порадять щось, а ми продовжимо бесіду з цими тварюками…

— Я… я не дуже розуміюсь на тому, — розгублено дивилася на товстуна дівчина.

— Я вам допоможу, — підоспів їй на поміч Воловоденко.

Коли стюардеса й Дмитро квапливо подалися до кабіни льотчиків, Сивий кивнув одному з молодиків, і той рушив за ними.

У кабіні перед ними постало жахливе видовище: всі шість членів екіпажу лежали в різних позах на підлозі. Щиток приладів, крісла, стіни, скло ілюмінаторів були заляпані кров’ю. Дмитро, пойнятий жахом, закрив очі й підніс до рота хусточку. Стюардеса, глянувши на те жахіття, стрімко вискочила назад, у багажний відсік, але ва якусьхвилину повернулася. За її спиною стовбичив один з підручних товстуна.

На якій частоті працював тріпольський аеропорт, стюардеса не знала, і скільки вона разом з Дмитром не викликала його, в ефірі панувало мовчання.

— Напевно, терористи працювали на рації й навмисне збили частоту, — поглянувши на охоронця, сказав Воловоденко.

Той кивнув головою і наказав просити допомоги у всіх, хто їх. почує на будь-якій частоті. Стюардеса негайно передала в ефір прохання про допомогу англійською, італійською та французькою мовами. Затим її змінив Дмитро і сказав те саме арабською і російською.

Негр-охоронець, почувши російську, помітно насторожився, мить повагався і заквапився до шефа.

Про що не знали пасажири борту 13-86

У кімнату бороданя на приокеанській віллі стрімко вбіг секретар-араб:

— Шефе, — голос його тремтів, — перехоплено радіограму з борту…

— Яка ще до біса радіограма? — бородань відірвався від споглядання океанських хвиль і крізь скельця окулярів невдоволено глипнув на секретаря.

Той, трохи пом’явшись, почав читати:

— Всім, всім, всім… На борту рейсу 13–86, який повинен був заправлятися в Тріполі, терористи вбили членів екіпажу… Літак на автопілоті… Просимо допомоги…

Бородань вихопив із рук секретаря радіограму. Швидко пробіг її очима, зіжмакав і швиргонув на підлогу.