Чтение онлайн

– По-перше, - обережно промовила Людмила, яку насторожило блищання ментовських очей, - я зовсім нічого не знаю про людину, яку ви називаєте бандитом. По-друге, до чого тут я і моя донька? Для чого ви мені все це розповідаєте?

– Завжди можна написати заяву. Я ж кажу - ваша донька пережила певний стрес, та ще й проблеми всередині родини, ми щойно на них натякнули... Виправдання буде стовідсотковим, і сьогодні заяву написати ще не пізно. Особливо якщо зробити це негайно. Оксана не хотіла нікого підводити, ясно, комплекс вини - адже вона таки вагітна, не знає, як виправдатися перед мамою, як вона це сприйме, а тут іще треба писати різні заяви. Ну його, того дядька п’яного, хай живе. Логічно?

– Не зовсім...

– Слухайте далі. Ви можете цією заявою його притиснути. Адже він почне у вас її викупати, за гроші, адвокати - а вони в нього є!
– на млинець розкатаються, аби клієнта, харю кримінальну, витягнути. Як бачимо, вигода в кращому разі подвійна - допоможете органам притягнути до відповідальності злочинця, який до того ж збив машиною вашу вагітну доньку, сидячі за кермом п’яним в дупель. Це ж моральне задоволення і вам, і нам. Або - пряма вигода для вас, можна скачати з пана Рибалки солідну суму на компенсацію.

Людмила не могла пояснити, чому раптом їй стало незатишно поряд з офіцером карного розшуку, який виконує свій прямий обов`язок і ловить бандитів.

– Ви штовхаєте мене на злочин? Адже це шантаж, пряма фальсифікація фактів. Оксана кинулася під машину сама.

– Це вона каже тепер. Її стан вам пояснив я, мої припущення може підтвердити будь-якій лікар-психіатр навіть з середньою кваліфікацією, ну а світило взагалі напише наукову роботу.

– Навряд чи моя донька погодиться брехати.

– Ніхто й не підбиває її на брехню. Це ж гріх, - у його вустах слово "гріх" прозвучало надто буденно, немов традиційне чоловіче "блякання", - Вона просто помиляється. Не усвідомлює поки що ані себе, ані того, що з нею реально трапилося. Послухайте, - дихання Бойка стало частим, - ми шукаємо приводу, аби взяти Карася за зябра, вже більше року.

– Кого?

– Дражнять його так, Рибалку нашого. Кличка Карась, розумієте? Він постійно викручується, і з вашою допомогою ми можемо захарлати його із зовсім несподіваного боку. Є такий класичний приклад: гангстера Аль Капоне посадили не за всі його криваві злочини, а лише за несплату податків. Одного бандита нам якось вдалося накрити за перевищення швидкості, всього - на всього. Знаєте, який клубок вдалося розмотати? Газети писали, не хрін собачий... Ой, вибачаюсь...

– Нічого страшного. Що ж такого зробив цей ваш Карась? Наче мирна риба...

– Наче... Він колись працював у карному розшуку, так, нічого особливого, звичайний собі опер. Потім набридло йому закон захищати, подався до бандитів. Знаєте, з тих, що банки охороняють тепер.

– Наш банк бандити не охороняють.

– Отак!
– Бойчук стрепенувся.
– Ви працюєте в банку?

– Есперт - консультант банку "Столичний".

– А-а, дійсно, фірма солідна... І що ви там робите?

– Я ж назвала свою посаду...

Тепер майор дивився на Людмилу дещо розгублено.

– Знаєте, я на свій сором, мабуть, погано розуміюся на подібних речах...

– Гаразд, якщо вам цікаво і якщо це допоможе у подальшій роботі, - Людмила посміхнулася кутиком губів, відчувши себе сильнішою за працівника карного розшуку, що сидить навпроти.
– До кожного банку щодня звертаються з різними пропозиціями про співпрацю. Група експертів розглядає кожну і вирішує, буде банк мати справу з даним партнером чи ні. В основному, самі розумієте, просять грошей. Якщо говорити простіше, виявляємо, наскільки потенційний партнер професійний або чесний. Наші з вами роботи чимось трохи навіть схожі. Виявляємо шахраїв.

– Бачите, як ми з вами порозумілися.

– Що ви маєте на увазі?
– насторожилася Людмила.

– Олег Рибалка на прізвисько Карась - потенційний злочинець, якого слід ізолювати від суспільства. Ви також не хочете проблем для банку, правда? Ну, а ми працюємо трошки глобальніше, якщо можна так сказати. Не хочемо проблем для суспільства.

– Господи, та чим же так не догодив вам особисто цей Карась?

– Я скажу. Тільки формулювання "мені особисто" не зовсім вірне, Людмило, - та по очах жінка прочитала, що влучила точно в ціль.
– Якби ви, припустімо, видали певні секрети вашого банку комусь іншому чи просто пішли працювати на конкурента, до вас би нормально ставилися?

– Знаєте, я не припускаю подібної думки... Але навряд чи в такій ситуації до мене б ставилися добре.

– Я вже казав - Рибалка працював опером, а потім подався до бандитів. Можливо, ваш банк і не потребує бандитського даху. Те, що наші, та де там наші - по всій державі великі та малі базари тримають бандити, думаю, сумнівів не викликає. Тепер це робиться більш-менш цивілізовано, бо нарешті території поділені. Ще років чотири тому на базарах регулярно стріляли, і ви це знаєте, не в космосі живете, - Бойчук говорив зараз, наче рубав дрова.
– Колишній опер добре влаштувався. Він начальник охорони ринку "Універсум".

– Нічого собі!
– вирвалося в Людмили мимоволі. Вона чудово знала один з найбільших речових базарів Києва, вони з донькою регулярно підновлюють там свої гардероби, саме на "Універсумі" вона купувала меблі зі складу для нової квартири. Охороняти таку територію...

– Знаєте, скільки на тому базарі крутиться криміналу? Це казан, де вариться купа різної швалі. І все це - під охороною колишнього мента. Якщо його притиснути, можна виконати план по розкриттю злочинів на рік вперед, позакривати половину глухих справ, особливо по крадіжках, що висять на нашому управлінні, і взагалі - профілактику злочинності ще ніхто не відміняв. Бачите, під чиї колеса потрапила ваша донька.

Людмилі дуже кортіло закурити, але щось утримувало від того, аби стрельнути в цього майора цигарку, більше того - вона взагалі не хотіла курити в його присутності. Пояснити ці відчуття вона не могла ніяк, просто працювала інтуїція, та сама, яка ставала в пригоді багато разів під час вивчення пропозиції чергового відвідувача. І від підтримання будь-яких стосунків з Романом Бойчуком хвалена інтуїція її зараз теж попереджала.

– Конкретно - чого ви хочете?

– Напишіть заяву, хай ваша донька підпише її. Карась не викрутиться, не випливе, хе-хе. Нам аби зачепити цю рибку на гачок, далі сама піде.

– Чіпляйте, - Людмила підвелася, прочитавши в очах майора міліції неприхований подив.
– Я подумаю, але брехати не буду - мені це все не зовсім подобається. Знаєте, не тому, що я симпатизую бандитам. Просто в мене інші проблеми. Донька і все таке інше... З нею в її стані буде, відчуваю, багато мороки. І писати заяву для того, аби потім вимагати гроші за те, аби ми її забрали... Я чомусь вірю, що Оксана кинулася під машину сама. А самогубці відповідають перед Богом, та аж ніяк не перед міліцією. Дякую за каву. Приємно було познайомитися.