Чтение онлайн

А так про цей день лишалося хіба самій придумати. Може, мама, помічена в щоденнику літерою К, збирала які-небудь цілющі рослини біля підніжжя пагорба, куди тато попер за своїми мінералами, й вони закохалися, просто перезирнувшись і не говорячи мовами одне одного? Чи, може, вона знайшла його і вилікувала десь після того, як недобитки експедиції розповзлися в різні боки, кожен сам по собі, і тато, пішовши в невідомому напрямку, ледь не загнувся від гірської хвороби?

— Бо звідки в мене така невмотивована любов до часникової зупи?..

Кількох сторінок у щоденнику бракувало — вочевидь, їх видерли похапцем, перервавши й ту не дуже точну хронологію, що була. Знову відкривши записник, Редька трапила на те, що раніше пропустила, бо сильно кортіло забігти наперед:

…На захід від села ми зустріли групу переляканих жінок. Вони встигли втекти з полів, коли почули перші постріли. Кількох вбили. Решта встигла піднятися майже до снігів на хребті і поховатись серед каміння. Кажуть, що бачили, як більшій частині племені вдалося вибратися з котловини по вузькій стежці через західний хребет. Перевалів там не було, але їхній депа (князь тобто) ризикнув провести людей через сідловину між двома вершинами. Жінкам, щоб наздогнати плем’я, треба було спуститись назад у долину. А дороги через хребет серед них ніхто не знає. Полковник вирішив дочекатись ночі й пробитись через патрулі на дорозі вниз по річці: шансів знайти в горах плем’я надто мало, ще й можемо зачепити ворожий хвіст. Серед жінок виявилась К., дочк… (тут верхній шар цупкого паперу було здерто — наче липке щось розлили і потім віддирали приклеєне) …лійську, але на питання полковника і Німа не каже ні слова. Намагалась поговорити чомусь зі мною, але довкола завжди купа людей. Я зрозумів лише, що мова йде про якийсь… (знову видерто шматок).

Ну от, зітхнула Редька, канула моя романтична версія про квіти-трави і часник у політичні будні.

…Дві доби без сну. Позаминулої ночі прорвалися через заслін. Перестрілка сталася у цілковитій темряві. Китайці поливали нас трасуючими кулями. Видно було у короткому світлі лише чорно-білі відблиски обличь. Потім ввімкнули прожектори. Ми дерлись вгору навпомацки, плазом, обдираючи коліна і руки. Індуси залишились прикривати. Звуки їхніх автоматних черг лунали ще за півкілометра. Потім підстрелили полковника. Випадково. Куля зачепила артерію у стегні, він швидко втрачав кров і не міг йти. Ми мусіли залишити його. Припаси і частину набоїв довелось також. Жінки не хотіли залишати свої пожитки, хоча нічого цінного там не мали. З нашої групи живими залишились тільки Німа та я. Ми просуваємося на захід стежками по верху схилів, а де їх немає — спускаємося у річкову долину і чекаємо темряви, щоби піти руслом. К. намагається всіх збадьорити. Запевняє, що знає, де шукати плем’я, що батько розказував їй про таємну базу з припасами на випадок втечі. Вони мали піти туди. Це в річковій долині прямо за хребтом. Направці — кілометрів 20, але йти можна тільки в обхід. Тут немає правців…

Знайома тема, посміхнулась Редька.

…К. нарешті поговорила зі мною. Німа вона сторониться. А зі мною — наче вагається довіряти чи ні. Ми говорили про її плем’я, батьків, війну. Її мати була однією з жінок, вбитих біля села на полі. К. плаче і жаліється, що мати важко помирала, а найбільше — що не провели обряд поховання. Я намагаюсь її якось втішити, хоча виходить не дуже. К. каже, що всі ці переслідування через якусь дуже цінну річ, як точно перекласти її англійською, не знає. Але вона взагалі майже нічого не знає — це сувора таємниця. Каже, що наша група шукала саме його і батько погодився нам показати сховок. Здається, мене використали, як повариху на лісоповалі. Пора притиснути цього крота-лінгвіста.

А К. дуже гарна…

Ха! Ще б пак. Редька вкотре схрестила пальці, загадавши побачити маму на цих плівках хоч у півока…

…З Німа щодо тої секретної цінності мало що вдається витиснути. Він, здається, сильно вражений смертю полковника й індусів. І схоже, що не знає, що далі робити. Плутано розповідав про якусь цінність для історії, заповнення білих плям і своєчасність Маячня якась!

(Це точно.)

…Ми обійшли хребет і піднімаємось вверх по річці. К. каже, що бачила каміння з позначками — плем’я має бути близько. К сьогодні вночі вмостилась біля мене і сказала, що дуже змерзла. Я розщепив свій спальник і спробував її зігріти…

(Знайома історія, хе-хе.)

…Ми знайшли їх. З усього племені залишилась менше половини. Майже всі вкрай виснажені. Проте, важкопоранених немає — загинули ще на хребті. Депа (по їхньому князь чи король) зрадів, що К. знайшлася живою. К. представила мене йому. В нас вийшла коротка розмова. Він набагато довше говорив із Німа, потім чомусь розсердився на нього. При цьому не на жарт — до Німа приставили особисту охорону. Вартовий прибіг у табір і розповів, що китайська розвідка прочісує увесь район. Ми похапцем збираємось. Депа планує перевести людей через бутанський кордон. Там ми будемо у безпеці…

— Вада, пажалуста?

Редька взяла зі стюардесиної таці склянку з водою.

Хух. Як же все-таки легше, коли розумієш, звідки в тебе взявся весь той набір недавніх дежавю: вибрати не можна тільки Батківщину.

І, хоч Редька й не прожила, як Соня, в захованому королівстві до трьох своїх свідомих років (цікаво, Соня собі ін’єкції амнезії робила, прикидалась, що нічого не знає, чи просто чесно все забула?) мала з цими місцями значно більше спільного, ніж сестра. Редьку бісило одне: яке мали право бабця, дід і тато замовчувати правду?..

Чи, може, табу на історію накладав сам «неподобний спосіб» появи на світ двох сестер: К стала жити з їхнім батьком проти волі своїх батьків і традицій народу. Кожній тварі по парі — лише з її племені. А надто, коли ти донька високого посадовця (був дід по маминій лінії міністром, священнослужителем чи просто дикуном-шаманом, конкурентом лам, Редька не зовсім дібрала з подальшого контексту) — який ти приклад іншим подаєш?! Добре, що в тата руки були не зі сраки, посміхнулась Редька, поробив їм там, певно, каналізацію, чи хатки поміг будувати. Бо так би точно вислали у кам’яну пустелю грифам на поживу сповільненої дії… Ну і ще любов, біда її бери. Вочевидь, К вміла переконувати всіх у тому, що цей білий дядюн — потрібна для суспільства штука.

— Чого ж ти так далеко відійшла тоді… — Редька спохмурніла й зусиллям волі спробувала відігнати з-перед очей картину вбивтсва її мами якимось миршавим писклявим китайським солдафоном, бо йому так просто захотілося. А може, і не солдафоном — у щоденнику це точно не описується, тато ж теж не машина, а в офіційній версії з її дитинтства був «нещасний випадок».

Втім, аби попередити нещасні випадки і на майбутнє, дітей із крихітного королівства тато вирішив забрати. І не тільки Соню з Редькою, а й крихітного Дордже, принца-наступника, всього лиш на три місяці старшого від Редьки. Так попросили старійшини, згадуючи про якесь їхнє давнє пророцтво.

— От тобі й пророцтво… — зітхнула Редька. — Хоч ти білий, хоч ти сірий, а вступаєш у гру. І якщо вже гроші надійніше у європейських банках берегти, то принців й поготів.

А перебравшись, якщо припече, через неприступні гори ще подалі, як сподіватися, що принц у слушний час знайде дорогу туди, де ніколи не був, і, зупинивши руйнацію, поверне своїм землям колишню їх велич? Місця, не позначені на жодній карті, всі ці заплутані стежки, бленк-споти й повне бездоріжжя, відкриються провіднику єдиного калібру: сильній дитині білого зайди.

— Нда, діар фазер, тут пророцтво дало маху. І не Пема читає твої записи, вибач. Довелось шедеври розгрібати аматорам. Замість Ла Скали вийшов Коломийський драмтеатр. Але ж вийшов таки!

Редька так собою запишалася, що аж попхала ліктем пасажирку на сусідньому сидінні. Тут же вдавши, що спить, Редька миттю заплющила очі.

І ось перед нею вже малюється крихітна експедиція, що вночі таємно звозить дітей вниз, у долину. Татові вдалось домовитись із організацією штибу Червоного Хреста, аби за документами молодшої доньки вивезти з країни принца.