Чтение онлайн

— Полудень, — сказав він. — А тепер, пане професоре, якщо ваша ласка…

Я востаннє глянув на води, ледь жовтуваті,— ми, певне, випливли неподалік японських берегів, — і зійшов до великого салону.

Там за допомогою хронометра капітан визначив довготу, перевірив результати обчислень, зіставивши їх з попередніми спостереженнями, і мовив:

— Пане Аронаксе, ми перебуваємо під сто тридцять сьомим градусом і п'ятнадцятьма мінутами західної довготи…

— За яким меридіаном? — похопився я, адже з капітанової відповіді можна буде здогадатися, якої він національності.

— Пане професоре, я маю різні хронометри, поставлені за Паризьким, Гринвіцьким та Вашингтонським меридіанами. Але з пошани до вас я послуговуюсь Паризьким.

Така відповідь мені нічого не пояснила.

— Під сто тридцять сьомим градусом і п'ятнадцятьма мінутами західної довготи від Паризького меридіана та під тридцятим градусом і сімома мінутами північної широти, тобто за триста миль від берегів Японії. Отож сьогодні, восьмого листопада, опівдні, ми починаємо нашу підводну мандрівку.

— А тепер, пане професоре, — додав капітан, — можете віддатися своїй роботі. Я наказав узяти курс на ост-норд-ост на глибині п'ятдесяти метрів. Ось на цій карті ви позначатимете пройдений шлях. Салон до ваших послуг. А тепер дозвольте залишити вас.

Капітан Немо вклонився й вийшов. Зоставшися сам, я глибоко замислився. З думки не йшов капітан «Наутілуса». Чи дізнаюсь я коли-небудь, якої національності ця дивовижна людина, котра поставила себе поза всякою національністю? Звідкіля ця ненависть до людства, може, навіть ненависть, що волає про помсту? Чи не з тих він невизнаних учених, чи не з тих геніїв, що їх, за словами Конселя, «зневажив світ», чи не сучасний він Галілей 38або учений муж, як американець Морі, що його кар'єру перервала революція? Я не годен був того розгадати. Мене, котрого доля закинула на його судно, мене, чиє життя було в його волі, він зустрів стримано, але прихильно. Проте він і разу не потис простягненої йому руки. Він і разу не простяг мені своєї.

Цілу годину я міркував, силкуючись проникнути в таємницю цієї загадкової людини. Потому мій погляд упав на карту, розгорнену на столі. Я заходився її розглядати й знайшов точку, де перехрещувалися широта й довгота, що їх визначив капітан Немо.

На морях, як і на суходолах, є свої річки. Це своєрідні течії, що їх упізнають по температурі й забарвленню; найвизначніша з них відома під назвою Гольфстрім. Наука позначила на карті земної кулі п'ять головних напрямів цих течій: перша на півночі Атлантичного океану, друга на півдні Атлантичного океану, третя на півночі Тихого океану, четверта на півдні Тихого океану і п'ята на півдні Індійського океану. Може, на півночі Індійського океану була й шоста течія, коли ще Каспійське й Аральське моря разом із великими озерами Азії складали один суцільний водний масив.

Отже, одна з цих течій, позначена на карті японською назвою Куро-Сіво, тобто «Чорна ріка», виходить із Бенгальської затоки, де її нагріває прямовисне проміння тропічного сонця; потім вона перетинає Малаккську протоку, іде вздовж берегів Азії, огинає їх з північної частини Тихого океану, ринучи аж до Алеутських островів. «Чорна ріка» несе з собою стовбури камфорного дерева та інших тропічних рослин і яскраво-синім забарвленням теплих вод вирізняється на тлі океану. Саме цю течію проходив «Наутілус». Я пильно розглядав її на карті, уявляючи, як вона губиться в безмежних обширах Тихого океану, і так замріявся, що не помітив, коли Нед Ленд і Консель стали одвір салону.

Обидва мої браві супутники очманіли з дива перед чудесами, що відкрилися їхнім очам.

— Куди ми попали?! Куди?! — вигукнув канадець. — Чи не до Квебекського музею?

— З дозволу пана професора, — зауважив Консель, — скорше до готелю «Сомерар»!

— Друзі мої,— мовив я, даючи їм знак увійти, — ви не в Канаді і не у Франції, а в салоні «Наутілуса», п'ятдесят метрів нижче від рівня моря.

— Доведеться повірити, коли так запевнює пан професор, — сказав Консель. — Та, щиро кажучи, на цей салон може здивуватися навіть такий фламандець, як я.

— Дивуйся, друже мій, та пильно все розглянь, такому-бо класифікаторові, як ти, тут є над чим попрацювати.

Підохочувати Конселя було зайве. Схилившись над вітриною, він уже бубонів щось мовою натуралістів:

«Клас черевоногих, родина трубачів, рід вужачок, вид Мадагаскарської ципреї»…

Тим часом Нед Ленд, що мало тямився на конхіології, розпитував мене про побачення з капітаном Немо. Чи вивідав я, що він за один, звідкіля й куди простує, в які нетрі нас тягне. Він сипав тисячі запитань, на які бракувало мені часу відповідати.

Я сказав йому все, що знав, радше, чого не знав, і спитався, що чував або бачив він.

— Нічого не бачив, нічого не чув, — відповів канадець. — Навіть не здибав нікого з команди. Чи, може, тут і команда електрична?

— Електрична!

— Та й справді можна повірити! Але ви, пане Аронаксе, — спитав Нед Ленд, ні на мить не зрікаючись своїх замірів, — може, ви мені скажете, скільки душ на судні? Десять, двадцять, п'ятдесят, сто?

— Не можу вам відповісти, Неде. Зрештою, послухайте моєї ради — викиньте собі з голови оті пусті вигадки захопити «Наутілус» чи втекти з нього. Це судно — справжнє чудо сучасної техніки, і я шкодував би, якби його не побачив. Немало знайшлося б охочих побувати на нашому місці, аби тільки глянути на ці чудеса. Отож заспокойтеся; радше спостерігаймо за тим, що діється довкола.

— Спостерігати! — вигукнув гарпунер. — Що тут можна побачити, у цій залізній тюрмі! Ми пливемо наосліп…

На останнім Недовім слові в салоні раптом погасло світло й запала цілковита темрява — аж мені враз заболіли очі, як то буває, коли зненацька вийдеш із пітьми на яскраве світло.

Ми заніміли, не знаючи, яка ще чигає на нас несподіванка — приємна чи лиха. Аж тут щось зашурхотіло. Здавалося, зовнішня обшивка «Наутілуса» розсувається.

— По всьому! Каюк! — вигукнув Нед.

— Зграя гідромедуз! — пробурмотів Консель.

Несподівано в салоні поясніло. Світло лилося зокола крізь двоє овальних вікон обабіч салону. Товщу води пронизував сліпучий прожектор. Дві кришталеві шиби відділяли нас од океану. На саму тільки думку, що ця ламка заслона може тріснути, я здригнувся; та міцна мідяна рама надавала шибам майже незламної тривкості.

Прожектор освітлював море на цілу милю довкола «Наутілуса». Що за видиво! Яке перо спроможне його описати! Хто годен відтворити красу проміння, що міниться веселкою в прозорих морських водах — від глибинних шарів аж до поверхні!

Морська вода надзвичайно прозора. Вона просвічується ліпше за джерельну воду. Розчинені в ній мінеральні й органічні речовини ще побільшують її прозорість. Приміром, біля Антильських островів, крізь шар води сто сорок п'ять метрів завгрубшки видніє піщане дно, а сонячне проміння сягає на триста метрів у глибину. Та електричне сяйво, що спалахнуло в океановій безодні, пронизувало водяні обшири набагато далі. «Наутілус» плив, здавалося, не в осяйній воді, а в текучому полум'ї.

Якщо вірити гіпотезі Еремберга, котрий уважав, ніби вода в морських глибинах випромінює світло, то природа справді дарувала морським мешканцям одне зі своїх найчарівніших видив. Я впевнився в цьому, споглядаючи, як ряхтіло різнобарвне проміння. Ми дивилися в безодню незвіданого. Поряд із темрявою салону світло зовні яріло ще яскравіш, і крізь кришталеві шиби океан скидався на велетенський акваріум.